Словник Української Мови
Буква
1. Релігійно-етична норма, правило поведінки, встановлене божественною владою та обов’язкове для виконання віруючими (найчастіше у множині: Божі заповіді, Десять заповідей).
2. (перен.) Важливе настановлення, повчання, завіт, якого слід невідступно дотримуватися.
3. (заст.) Остання воля помираючого, розпорядження щодо майна після його смерті; те саме, що заповіт.
Приклад 1:
Ще в іншого живе в душі як моральний імператив, як головна заповідь і — навіть неусвідомлено — диктує лінію поведінки, оцінні критерії, ціннісні орієнтації. Для загального духовного клімату, як на мене, небезпечний не чесний і спокійний атеїзм — без войовничого безвірництва, без дешевих нападок і претензій на абсолютну істину.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”