Словник Української Мови
Буква
1. Залишити заповіт, оформити останню волю щодо майна чи інших розпоряджень на випадок смерті.
2. У мовленні: наказати, наголосити щось як обов’язкове для виконання, передати як важливе вказівку чи настанову.
3. У релігійному контексті: дати божественну заповідь, встановити закон або правило, якого слід дотримуватися (наприклад, про Божі заповіді).
Приклад 1:
Крім того, розчиняючись вже у туманній субстанції Маркового напівпробудження, посланець Пана встиг іще заповісти виникнення славного і пишного міста на довколишніх островах. Як переконуємося на цьому прикладі, снам треба вірити, особливо тим із них, де до нас промов ляють ангели.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”