Словник Української Мови
Буква
1. Різко, голосно й несподівано почати кричати, видати гучний голос (окрик, вигук тощо).
2. Підвищивши голос, почати говорити дуже голосно, часто через сильне збудження, гнів, біль або інші емоції.
3. (переносно) Різко та голосно зазвучати (про неживі предмети, явища природи тощо).
Приклад 1:
Мелашка хотіла закричати і тільки ніби зашуміла листом. А за Россю в Семигорах десь дзвін сумно дзвонить на ґвалт, і тиха луна йде над водою, над шумом, понад дібровою.
— Нечуй-Левицький Іван, “Кайдашева сім′я”
Приклад 2:
Вона хотiла закричати, але й кричати було пiзно: обличчя їй затулено було величезною долонею. Вона вiдчула тiльки, як щось слизьке черкнуло по її колiну i як кiнцi її блакитного плаття залетiли їй на голову.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
Приклад 3:
Вона ще раз хотiла закричати, але й тепер їй не дали цього зробити. Тодi вона якось враз вiдчула в собi велику порожнечу й мовчки дивилася сухими очима на пiдлогу.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”