1. Той, хто їде верхи на коні або на іншому їздовому тваринні; вершник.
2. Заст. Той, хто вправно їздить верхи; добрий наїзник.
3. У давньому побуті: воїн кінного війська; кіннотник.
Словник Української Мови
Буква
1. Той, хто їде верхи на коні або на іншому їздовому тваринні; вершник.
2. Заст. Той, хто вправно їздить верхи; добрий наїзник.
3. У давньому побуті: воїн кінного війська; кіннотник.
Приклад 1:
Наші не раз уже думали, що кінь перекинувсь назад і задавив їздця під собою; аж ось їздець, як вихор, вискочить знов на кучугуру да й заграє на сонці кармазинами. Так, поринаючи да крутячись, мов не перед добром, запорожці перекликались через дорогу, як хижії орли, і повели таку розмову, що в наших прочанок і душі не стало.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”