Словник Української Мови
Буква
Язичницький — стосовний до язичництва, пов’язаний із віруваннями та культами, що існували до прийняття монотеїстичних релігій (насамперед християнства); характерний для багатобожжя.
Язичницький — переносно: грубий, варварський, некультурний; такий, що відрізняється відсутністю духовності чи цивілізованості.
Крім того, Юпітера (Jowisza), котрого вони звали Йоссою (Jossa), Плутона, котрого звали Ладоном, Цереру, котру звали Нією (Nija) і на честь котрої існував зна- менитий храм у Гнєзні, Венеру, котру звали Марженою, Діану, котру на- зивали на язичницький лад Зевонією (Ziewonia), всіх їх вшановували як богів. Також Леля і Полеля, тобто Кастопа з Поллуксом, шанували й від- давали їм почесті як Богу. — Невідомий автор, “Pizni Ukrayinski Zhitiia Sviatogo Kniazia Vol”
Другу частину того дуба тримав язичницький бог Па- тримпос, тобто бог рідних. Латинці отих родинних богів звуть бог пена- тів (Dij penates). — Невідомий автор, “Pizni Ukrayinski Zhitiia Sviatogo Kniazia Vol”