яса

1. У Монгольській імперії та державі Чингізидів — сукупність законів і розпоряджень, закріплених Чингізханом, що регулювали військову, адміністративну та суспільну організацію; основний кодекс держави.

2. У Золотій Орді та деяких інших тюркських державах — державний закон або указ хана, що мав обов’язкову силу.

3. В Османській імперії — твердо встановлений закон, відмінний від релігійного права (шаріату).

Приклади вживання

Ось тобі, сестро, яса! Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, і никне в житі. — Невідомий автор, ” Liesia Ukrayinka”

Я вже з добру годину нипав тим помешканням, на кожному кроці полохаючи всіляких малайців, персів, ефіопів, вони все ще співали, я розрізняв тільки окремі калічені фрази, щось таке ніби «і піїдемо в сяєва брами германійськоїз юним синою з великим рибою пловуючою аки цар на кров наше зерно пересипнуте шляк би його трафив шляк би її трафив дай нам саду германійської брами де хліба і пива і яблука золотого повня слався Отче так посоловіємо в шахта срібла підземности ясної нашої темности масла дай нам масла і пива і духу великого риби слався Отче кушай нас і кушма кушем розкусь шляк би його трафив шляк би її трафив бо піїдемо в сяєва брами германійськоїз юним синою з великим рибою пловуючою аки цар на кров наше зерно пересипнуте шляк би його трафив шляк би її трафив дай нам саду германійської брами де хліба і пива і яблука золотого повня слався Отче» — так вони виводили своєю далекою від досконалості верхньонімецькою, ці ряджені Морісками і Ченцями, Кавалерами і Спудеями, Носорогами і Астрологами, Міннезінґерами і Нібелюнґами індонезійці, курди і пакистанці, чи там палестинці, а ще албанці, босняки, маври і кхмери, серед яких були, безумовно, також гаїтяни, таїтяни, крітяни і кіпріоти, конголезці, банґладешці, кот’д’івуарці та буркіна- фасяни, і всі вони цілком незле витримували цю найскладнішу з мелодій, вимовляючи щось ніби «зільний саде германійської брами стань перед нами і будь з нами, впусти ніж наш і насити всіх нас — юним синою великим рибою, духом чару, чаром духу, залізом і пушкою залізь у вушко її, зализь рани мої та його та її та ще її, рости ж нам як злак у фляку чи фляк у злаку слався Отче кушай нас і так позолотіємо в діра сонця надземности темної нашої ясности м’яса дай нам м’яса і 1 Здається, арія принцеси Еволі з опери Дж. Верді «Дон Карлоо 27 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ шнапсу і яя великого риби слався Отче і кушма кушем розкусь шляк би його трафив шляк би її трафив зільний саде германійської брами стань перед нами і будь з нами, впусти ніж наш і насити всіх нас — юним синою великим рибою, духом чару, чаром духу, залізом і пушкою залізь у вушко її, зализь рани мої та його та її та ще її, рости ж нам як злак у фляку чи фляк у злаку слався новий Ісааку» — я зневажив би себе до решти днів моїх, якби спробував звідти утікати, хоч відчуття небезпеки росло в мені, тим більше, що зі мною — гостем — ніхто й не збирався бодай порозмовляти чи там хоч якось порозумітися, чоловіки й далі співали, розсідаючись на підлозі, килимах і канапах, ще й до такту приплескуючи в долоні, а жінки й далі співали, виносячи з бічних коридорів усе нові й нові гілки папороті, кокосові горіхи, шматки тканин, брязкальця, образки, поламані грамофонні платівки… Та ви показилися, — шарпав я собою, але без ненависті чи там презирства, бо навколо діялося щось направду велике, об’єднаний ритуал усіх скривджених з усього світу, вони мусили собі вигадати іншого бога, їх мордували голодом і бомбами, пошестями, СНІДом, хімікаліями, ними наповню­ вали запаскуджені криниці і найдешевші борделі, на них випробовували зброю і терпіння, їм підпалювали ліси і затоплювали пустелі, їх виживали звідусюди, як тільки вони народжувалися; чим вони відповідали — джазом? — Андрухович Юрій, “Перверзія”

Тут за­раз узяв­ши, зня­ла з го­ло­ви очi­пок, сi­ду, як мо­ло­ко, ко­су роз­пус­ти­ла, узя­ла бi­лу со­роч­ку, та й на­дi­ла на се­бе, та нi по­яса, нi плах­ти не пiдв’яза­ла, так i ста­ла по ха­тi хо­ди­ти та шеп­та­ти уся­ке кол­довст­во, та у вся­кiм уг­лi три­чi спльову­ва­ла; да­лi узя­ла жлук­то та й по­ло­жи­ла йо­го се­ред ха­ти i ста­ла знов щось по-вiдьомськи бор­мо­та­ти; да­лi узя­ла з кух­ли­ка якоїсь во­ди та, усе бор­мо­чу­чи, поб­риз­ка­ла тою во­дою i се­бе, i жлук­то усе­ре­ди­нi… А кiт що є ду­ху няв­чить, а да­лi аж на но­ги ус­тав та по­тяг­нувсь i зас­вi­тив очи­ма ще дуж­че, чим ка­га­нець у ха­тi па­лав… Тут Яв­до­ха мер­щiй у жлук­то i по­лiз­ла… а як ви­лiз­ла, так ста­ла дiв­кою! Та й дiв­ка ж не­муд­ра! — Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”

Частина мови: іменник (однина) |