Властивість власних назв, що полягає в їх здатності називати, ідентифікувати унікальний об’єкт (особу, місце, організацію тощо) без безпосереднього вказівання на його ознаки чи клас.
У мовознавстві — категорія іменника, що виражає його належність до власних назв (оніма) на відміну від назв загальних (апелятивів).