вивершити

Приклад 1:
Щоправда, він ще й сам допаду не добере, що він повинен зробити, але те, що він мусить щось зробити, і то щось винятково важливе, він чує кожною клітиною, ба більше, він знає, тобто, звісно, не цілком знає, а ніби от-от знає: те, що він покликаний вивершити, якось пов’язане з його невситимою жадобою любови, котрої йому, Іванові, з роками дедалі відчутніше бракує, внаслідок чого він відтятий від єдиного життєдайного джерела існування, бо тільки любов і є цим джерелом, хиріє й переводиться на пси, однак цієї думки йому не щастить виснувати до кінця, тому що галактична спіраль входить у нього, випорожнюючи йому середину, і це випорожнення — смерть, тільки чомусь ця смерть, завдяки непередбаченому скорчеві в бутті, який ніяк не мине (не виключене, що й уся світобудова — єдиний живий організм, котрому на мить зсудомило литку?) так довго триває, ширячи навколо щораз лункішу порожнечу, аж тільки но дощенту розсотаний Іван, від якого й пилинки не залишилося, раптом згущується в дві грубезні запінені від наглого втілення легені, і хоча, замість торса, весь Іван тепер і є оці дві пульсуючі легені, що висять У повітрі шулікою, котрий пантрує мишей, він набуває здатности кричати, оскільки зараз його легені — суцільні жилаві горлянки, що, вилущуючися одна біля одної зі щораз рухливішої клітковини, нелюдським ревом виповнюють довкілля, і що більше Іван кричить, то відчутніше він обростає попередньою подобою, яку цей крик шматок за шматком вириває з небуття, і тоді Іванове єство спалахує магнієвою стрічкою: таж Безручкове колесо долі, яке мить тому розширилося галактичною спіраллю, а тоді лушпиною вклалося йому до середини, — це ж його, Іванове, серце, лише рісочку очищене й погамоване, а заразом — це й колесо долі, що його він, Іван, як виявилося, носив у собі, не здогадуючися про цю пов’язаність, яка унаочнилася завдяки Безручковим відвідинам, наслідком чого він, Іван, уперше в житті й відчув, дивуючися, як це взагалі можливе, бож такого просто не могло статися, дарма що цієї миті воно вже сталося, і то назавжди: його, Іванове, серце ущерть виповнилося любов’ю!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”