1. Властивість людини, яка звикла високо, поважно думати про себе; зарозумілість, гордовитість, пиха.
2. Високе, благородне мислення; велич думок, високі ідеали.
високодумство
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |
Древослів
Словник Української Мови