Древослів

Словник Української Мови

воркотуха

Буква

1. Рідкісне прізвисько або прізвище, що походить від діалектного дієслова «воркотати» (бурчати, ворчати) і може вказувати на характерну рису носія — схильність до незадоволеного бурчання.

2. У народній творчості та фольклорі — ім’я або прізвисько персонажа, часто комічного або характерного, яке відображає його воркотливу, невдоволену вдачу.

Приклади вживання слова:

воркотуха

Приклад 1:
Жила Аматина там нянька, Не знаю, жінка чи панянка, А знаю, що була стара, Скупа, і зла, і воркотуха, Наушниця і щебетуха, Давала чиншу до двора. Ковбас десятків з три Латину, Лавинії к Петру мандрик, Аматі в тиждень по алтину, Три хунти воску на ставник; Льняної пряжі три півмітки, Серпанків вісім на намітки І двісті валяних ґнотів.
— Самчук Улас, “Марія”

Більше записів