нагадування

Приклад 1:
Зрештою, якби це було інакше, то чи свого часу спантеличили б Наумика спорохнявілі зауваги Арнольда Шліка, згідно з якими органу не вільно ставити не лише на протязі, ай, — хіба це не особливо промовисте, бож саме це нагадування коштувало Наумикові кілька безсонних ночей, мовляв, а що коли з органом таки щось не все гаразд, інакше чому йому не вільно стояти в світлі, у соняшному промінні? Звісно, він, сатана, розуміє, що завдяки своїй гістеричній неньці, торопленій на музиці, зокрема на церковній, не менше, ніж на досить дивному вузькому патріотизмові, і це тоді, коли всі прагнуть інтернаціоналізму, — чи на шляхетських родоводах, хоча ці шляхетські родоводи не сягають далі від лейстрових козаків, Наумик не лише з православного по материній лінії й греко-католика по батьковій став повноцінним римокатоликом, оскільки релігійні екзальтовані уроєння його родительки після її розчарування в змиршавілому, а, головне, цілком зросійщеному православії, непридатному, ворожому й руйнівному для українців, як це висловлювалася його ненька, вичитуючи всім тим, хто пробував її картати за нібито демонстративне відступництво, ненька, котра від самого Юркового народження бачила свого одинака в товаристві Баха й Генделя, ну ще, може, дещицю Сезара Франка, а не серед приречених на духовне зубожіння під російською праскою змалоросійщених українських тирликалів, занечулених тристалітнім летаргійним сном, котрі завдяки колись сліпо перебраному візантійському кретинізмові, що й велів українцям, цим «рабам німим», цим щиросердим беззубим селепкам, на триста років лягти під чавунні сідниці російського молоха, який безнастанно, і то дедалі зажерущіше й нещадніше, і жере їм серця, мозок і душі, — не спромоглися ввести до вжитку в церкві навіть органу, єдиного інструмента, гідного належно віддати хвалу Творцеві, — зокрема материні хворобливі уроєння щодо майбутнього його, Наумикового, життя, — не лише зробили його (первісно, — скажімо відверто, таки з пристосуванських мотивів, — нема ради, Рим — покищо — сила, а Візантія — порохня, — а потім уже й щиро) повноцінним римокатоликом, а й змусили в дванадцять років пересісти з фортепіяна за орган, оскільки рвалася якнайшвидше побачити свого сина органістом, хоча Наумик ще змалку найбільше милувався в грі на флейті, котру згодом цілком заглушив орган, до якого в Юрка перегодя зі зрозумілих причин розвинувся певний сантимент, — але попри все це, як він, Наумик, уявляє собі (він, сатана, дуже об’єктивний і тому й говорить зараз з ворожих йому позицій, виключно маючи на меті — вияснити, куди й до чого Наумик прямує), отож, як він уявляє собі творити для світла на Чирковому ревуні, як його називали перші шаленці Розіп’ятого, на Чирковому ревуні, який лише завдяки варварській невибагливості иовонавернених на дуже сумнівне християнство дикунів, потрапив До церкви (у храмі Венери орган був на місці, однак у церкві?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”