Значення
- (Лінгвістика) –
Людина, яка постійно або з прикритою досадою щось бурмоче, невиразно воркоче, скаржиться; буркотун.
- (Лінгвістика) –
(переносне значення) Той, хто видає низькі, гуркотливі звуки (про предмети, явища природи тощо).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. воркотун, р. воркотуна, д. воркотунові, з. воркотуна, о. воркотуном, м. воркотуні, к. воркотуне