вершити

Приклад 1:
— застосовують з нищівною ціллю, — а тепер ще й радянці, — а ці завжди стояли при казані зла, — нібито терміново провадять досліди, силкуючися впрягти кусник Божого променя в інфернальні колеса нищення, адже Мусько Старунько сам читав у пресі і навіть бачив знятки, як червоні царі, видушуючи навколо релігію, старанно вишукують провидців, віщунів, медіюмів, знахарів, юродивих і ворожбитів, аби підгледіти, як за допомогою Божого дару, ретельно вивалашеного від усього божественного, вершити диявольські діла, а для цього їм і нагодився смертоносний промінь), — значно життєтворніший, ніж усе, що людина спроможна уявити, і цей промінь з мачини почав рухатися вперед, дедалі грубнучи, і це грубшання охоплювало незміренні галактики, і Ковжун бачив цей рух, що його не вміщала свідомість, а що промінь становив собою суцільний згусток світотворчої сили, то від самої його могутности по обох боках променя в зворотному напрямку виникали, — і то від самого лише руху вперед, оскільки з наростанням швидкости промінь, замість крихкішати, утворюючи Дедалі численніші порожнини, на очах тужавів, — виникали, вируючи й розлітаючися галактичними спіралями, світи, і те, що промінь мчав уперед, і було творенням і розширенням всесвіту, тільки промінь, як це постеріг Ковжун даним йому на те видиво Додатковим зором, бувши з природи еліптичний, бож і космос мав Форму яйця, на якихось еонах, що їх бачив Ковжун, оскільки йому тоді було дано бачити час, бумерангом повертався назад до вихідного пункту, і тоді коляпсували світи, і не стало нічого іншого, крім Бога, і самого Ковжуна теж не було, однак серед цього ив пронизаного жодним спалахом небуття, з якого вимело світи й знищило всесвітню плівку-пляценту, де щойно містилися галактики. — якимось незбагненим робом існувала ще Ковжунова пам’ять, далеко всеохопніша й чіткіша, ніж та, що її колись мав Ковжун, дивуючи рідних, вчителів і товаришів місткістю своєї голови, чи, властиво, слонячими клітинами мозку, як про це висловлювався їхній гімназійний учитель латини й греки Тодосій Гак, котрому його старопарубоцьке господарство провадила сорока, яку йому під час контрольної роботи, коли Гак ходив між шкільними лавами, пильнуючи, аби учні не списували один в одного, гімназійні шибеники підкинули сороченям у кишеню і яка вряди-годи, замість Гака, нібито й корегувала учнівські завдання, викреслюючи первісно каліграфічно виведені «посередньо» й надписуючи згори нерозбірним пташиним розчерком «незадовільно», що їх роками пізніше так цупко зберігала пам’ять, — і ця пам’ять нагадувала, що хоча Ковжуна тепер і немає, проте серед навколишнього небуття лишилася порожнина, де він колись був і куди на бажання він може повернутися, започаткувавши поновне виникнення світу, тільки в ньому не прокидалося цього бажання, бож він уже становив собою якусь мікронну частку життєдайного, Божественного променя, і пощо йому було повертатися в немічну, далеку плоть якогось там Онуферка на Червоній горі, зсудомленого видіннями минулого й майбутнього, коли він, оскільки не стало ні минулого, ні майбутнього, а зайшло суцільне тепер, торкався самого Всевишнього, поза яким ні на що інше не лишалося місця?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”