Значення
-
(історичне) Робітник, який займався траченням — ручною обробкою (обтісуванням) деревини за допомогою спеціальної сокири-трача для надання їй форми колоди, балки або будівельного бруса.
-
(рідковживане) Інструмент у вигляді великої сокири з лезом, поставленим перпендикулярно до топорища, який використовувався для обтісування та загалцювання колод і брусів.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. трач, р. трач, д. трач, з. трач, о. трач, м. трач, к. трач