Словник Української Мови
1. (від дієслова “стишити”) у спосіб, що характеризується затишшям, послабленням інтенсивності (про явища природи, звуки, емоції тощо).
2. (від дієслова “стишити”) у спосіб, що характеризується придушенням, приборканням, приведенням до стану спокою (про конфлікти, заворушення, хвилювання тощо).
1. (від «стишок») — уживається в розмовній мові для позначення дії, що відбувається поступово, повільно, майже непомітно, крок за кроком або трохи-трохи.
2. (від «стиха») — діалектний варіант прислівника «стиха», що означає тихо, без шуму.
1. Те саме, що стіймя — у вертикальному положенні, перпендикулярно до поверхні, на ребрі або кінці.
2. (У значенні присудкового слова) Приймає або знаходиться у вертикальному положенні.
Стійми — прислівник, що означає: стіймо, зупинімося, перестаньмо рухатися (використовується як команда або заклик до кінноти або запряжених тварин).
1. (від «стих») Тихо, без шуму, не голосно; так, що ледве чутно.
2. (перен.) Непомітно, поступово, повільно (про припинення, закінчення чогось).
3. (у музиці) Тихо, неголосно (позначається в нотах як «p» — piano).
1. Дуже тихо, майже беззвучно, поступово зменшуючи інтенсивність звуку або голосу (часто вживається для опису затихання музики, шуму, розмови).
2. Повільно, обережно, непомітно, без зайвого звертання на себе уваги (про рух, дії або зникнення).
1. (вживається з дієсловами руху) Повільно, обережно, без зайвого шуму, щоб не привертати уваги (про спосіб пересування або дії).
2. (переносно) Непомітно, потай, таємно, щоб ніхто не довідався (про спосіб здійснення якоїсь дії).
1. (вживається переважно в поетичних текстах) Дуже тихо, ледве чутно; тихісінько, тихесенько.
2. (переносно) Дуже спокійно, без поспіху, м’яко та обережно.