Позначка: дієслово

1. Дієслово, утворене від звуконаслідувального «дзелень»; означає видати короткий, дзвінкий, металевий звук, подібний до удару по склу або тонкому металу; дзенькнути.

2. У переносному значенні — несподівано з’явитися, виникнути, зазвучати (про думку, ідею, спогад тощо).

1. Однократний вид до дзеленчати: видати короткий дзвінкий звук, подібний до брязкання металу або скла.

2. Розм. Легко, швидко випити (спиртний напій).

Дієслово, яке означає дзвеніти, брязкати, видавати дзвінкі, металеві звуки при ударі об щось або при взаємному зіткненні (переважно про порожнисті металеві предмети).

1. Видавати дзвінкі, мелодійні звуки, подібні до дзенькоту (про металеві предмети, скло тощо).

2. Перен. говорити легковажно, пусто, багато і без змісту; теревенити.

Дзеленчатися — діалектне дієслово, що означає дзвеніти, брязкати, видавати різкі металеві звуки (наприклад, при ударі посуду, зброї тощо).

1. Видавати дзвінкі, мелодійні звуки, подібні до дзвону дзвіночків або брязкання металевих предметів (зазвичай про спів пташок, особливо жайворонка).

2. Розмовно-поетичне: голосно, дзвінко і радісно сміятися; дзвеніти сміхом.

Дзекатися — говорити з характерним для деяких діалектів української мови (зокрема, поліських) дзеканням, тобто вимовляти звук [д] на місці літери «д» перед голосними переднього ряду ([і], [е]), замість м’якого [д’].

Дзекатися — говорити, використовуючи діалектну фонетичну особливість, коли африката [дз] вживається замість звука [з] на початку слова або складу (наприклад, «дзуска» замість «зуска», «дзвір» замість «звір»).

Вимовляти звук [дз] замість [з] на початку та в середині слів, що є характерною рисою деяких західних українських говорів (наприклад, у слові «дзус» замість «зус»).