Позначка: іменник

1. (ембріол.) Рання стадія розвитку зародка тварин, що характеризується одношаровою будовою та наявністю внутрішньої порожнини (бластоцеля), яка утворюється в результаті дроблення заплідненої яйцеклітини; типова бластула.

1. (заст.) Службова особа, відповідальна за зберігання архівних документів; архіваріус.

2. (спец.) Програмне забезпечення, система або модуль, призначені для архівації, систематизації та довгострокового зберігання даних (наприклад, електронних документів, баз даних).

1. Наукова дисципліна, що вивчає історію, теорію, методи та практику архівної справи, включаючи організацію, комплектування, облік, зберігання, науково-технічну обробку та використання архівних документів.

2. Практична діяльність із забезпечення збереження, систематизації та використання документального архівного надбання.

Жінка, яка працює в архіві, фахівчиня з архівної справи, що займається збиранням, систематизацією, зберіганням і науковим опрацюванням документів.

1. Спеціально обладнане приміщення або будівля для зберігання архівних документів, що забезпечує їх цілісність та довговічність завдяки відповідному температурно-вологісному, світловому та охоронному режиму.

2. У переносному значенні — про велику кількість старих, рідко використовуваних або застарілих речей, паперів, знань тощо, що накопичилися в певному місці або в пам’яті.

1. Процес систематизованого збирання, упорядкування та зберігання документів, матеріалів, даних у спеціально організованому сховищі (архіві) з метою їхнього довгострокового збереження та можливого подальшого використання.

2. У комп’ютерній техніці — процес об’єднання одного або кількох файлів у один архівний файл (часто зі стисненням даних) для зручнішого зберігання чи передачі.

Архіморула — власна назва, що позначає найбільшу та найпотужнішу з відомих рул (кермових пристроїв) у світі, створену для унікального надважкого транспорту або спеціальної техніки.

Архіморула — у переносному значенні: символ або еталон абсолютного контролю, керування або домінування в якійсь сфері.

1. У палеонтології: стародавня, примітивна форма або тип організмів, що вважається предком для групи пізніших, більш розвинених форм.

2. У геології та стратиграфії (застаріле): найдавніша частина певної товщі гірських порід або найнижчий ярус геологічної системи, що містить найпростіші форми викопних організмів.

1. (біол., заст.) Внутрішня в’язкоплинна, безструктурна основа клітини (протоплазми), в якій містяться ядро та інші клітинні компоненти; синонім до гіалоплазми.

2. (біол., заст.) Первісна, недиференційована протоплазма, з якої, за гіпотезами, розвинулися всі форми життя.

1. (біол.) Внутрішній, постійний пласт клітини, що містить основні органели (ядро, пластиди, мітохондрії тощо), на відміну від зовнішнього, тимчасового шару — ектопласта.

2. (іст., рел.) У ранньохристиянській та середньовічній традиції — один з титулів єпископа, що підкреслює його верховну духовну владу в питаннях віри та церковного управління.