Значення
-
(у візантійській та давньоруській літургічній практиці) Богослужбова книга, що містить тексти піснеспівів (канонів) на честь святих та церковних свят, розташованих за календарем, зокрема канони Ісуса Христа, Богородиці та святих; різновид канонника або службового мінея.
-
(у ширшому значенні) Збірник церковних піснеспівів (канонів), призначених для читання або співу під час ранкового богослужіння (заутрені).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. сирингарій, р. сирингарію, д. сирингарієві, з. сирингарій, о. сирингарієм, м. сирингарієві, к. сирингарію