1. Стосовний до синтагми, тобто мінімальної самостійної граматичної та смислової одиниці мови, що утворюється поєднанням слів на основі їх синтаксичного зв’язку.
2. У структурній лінгвістиці та семіотиці: властивий синтагматиці — аспекту мовної структури, що вивчає відношення між одиницями мови (наприклад, звуками, морфемами, словами) у реальному потоці мовлення, тобто їх лінійні комбінації та зв’язки.