синова

Тлумачення із “Словника української мови”* СИНОВ А , в о ї, ж., діал. Невістка . На її [ тещин ] приїзд мати судді сама приготовила .. обід , щоб за ним ще трохи поговорити зі всіма і потім від’їхати , лишаючи сина і синову і внука на опіку другої матері ( Мак ., Вибр., 1954, 280); Не переносив [ отець Ілакович] синової саме за ті прикмети , яких бракувало його синові (Вільде, III, 1968, 9). Тлумачення із “Словника української мови”* С И НІВ , нова, нове. Прикм. до син ; належний синові (у 1 знач.). Покинула [ вдова ] знову хату , Синову господу (Шевч., І, 1963, 229); Стара мати заливається гіркими сльозами, обнімаючи бриту голову синову ( Мирний , І, 1949, 215); Синові діти здавались дрібними ( Коцюб ., II, 1955, 271); – Цить , сестро , бо й я голодна ,- обізвалась Балабушиха,- буду довго пам’ятати синове весілля (Н.- Лев ., III, 1956, 61); Ой біжи , біжи , досадо , не вертай до хати , Не пущу тебе колиску синову гойдати ( Сим ., Земне тяжіння , 1964, 8); Заклопотана , вона забула за поведінку синову , рукою махнула на думи свої невеселі (Кос., Новели , 1962, 158); Коріння синового характеру лежить у минулому батьків . У їх любові . У вірності ( Мур ., Свіже повітря .., 1962, 50); Душею вловив синів неспокій , десь серцем збагнув і причину його (Мушк., Серце .., 1962, 38); Клим у задумі слухав синову річ (Горд., II, 1959, 206).