1. Творчий метод у музиці, заснований на розвитку та конфліктному протиставленні музичних образів, що розгортається у великих інструментальних формах (симфоніях, сонатах, концертах), із застосуванням симфонічного оркестру.
2. Складова частина музичної драматургії, що полягає у глибокому внутрішньому розвитку музичної думки, її перетвореннях і конфліктних взаємодіях, що надає твору масштабність і філософську насиченість (навіть у несимфонічних жанрах, як-от опера, балет, камерна музика).
3. У широкому розумінні — симфонічний характер музики, її багатоголосе, оркестрове звучання та структурна складність.