свитник

1. (іст.) Придворний чин у Київській Русі та Великому князівстві Литовському, особа з княжої або королівської свити, що виконувала різні доручення правителя, часто дипломатичного характеру.

2. (іст.) Назва одного з вищих урядів (посадових осіб) у Війську Запорозькому в XVI–XVIII століттях, помічника генерального осавула, який відав артилерією, обозом, фортифікацією та інженерними справами.

3. (заст.) Той, хто супроводжує когось, перебуває в чиїйсь свиті; супутник.

Приклади вживання

Error: no such table: sentences

Частина мови: іменник (однина) |