сущий
[suʃt͡ʃɪj] Прикметник
Буква:С
Значення
-
Справжній, істинний, такий, що цілком відповідає суті явища або поняття; найвищого ступеня прояву якоїсь ознаки.
-
Який існує в дійсності, реальний, наявний (часто на противагу чомусь уявному або майбутньому).
-
(У релігійно-філософському контексті) Який має абсолютне, самодостатнє буття; вічний і незмінний (найчастіше стосовно Бога).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. сущий, р. сущого, д. сущому, з. сущого, о. сущим, м. сущім
Походження слова (Етимологія)
Слово «сущий» походить від старослов’янського дієприкметника теперішнього часу від дієслова «быти» (бути), тобто «той, що існує». Воно споріднене з праслов’янським *sqt- «існуючий», що пов’язане з індоєвропейським коренем *es- (бути). Це слово має відповідники в багатьох індоєвропейських мовах: давньоіндійське sant- «сущий», грецьке ὤν (род. ὄντος) «сущий», латинське praesens «присутній», absens «відсутній», sons «винний», давньоанглійське sōþ «істинний», литовське esąs «будучи». В українській мові «сущий» вживається у значенні «існуючий, справжній».