1. Іменник як частина мови, що називає предмети (у широкому розумінні) і відповідає на питання хто? що?; вживається у лінгвістичній термінології для підкреслення граматичної сутності цієї частини мови.
2. Власне іменник, слово, що належить до цієї частини мови (на противагу прикметнику, займеннику тощо, які можуть субстантивуватися, тобто вживатися в ролі іменника).