1. Властивість за значенням прикметника “сточений“; стан предмета, що був сточений, зношений внаслідок тертя або тривалого використання.
2. (у лінгвістиці) Мовна ознака, що характеризує вимову звуків (здебільшого приголосних) з меншою силою та напруженістю артикуляції, ніж у їхніх парних твердих або м’яких відповідниках; акустично проявляється як менша різкість та дзвінкість.