старотюркський

[stɑrotjurksʲkɪj] Іменник

Буква:С

Значення

  1. Який стосується старотюркської мови — тюркської мови, що існувала з VIII по XIII століття на території Центральної Азії та Сибіру та зафіксована в орхонських, уйгурських та інших пам’ятках писемності.

  2. Який належить або відноситься до тюркських народів цього історичного періоду, їхньої культури, історії чи побуту.

Правопис та відмінювання

Граматичні форми:

н. старотюркський, р. старотюркського, д. старотюркському, з. старотюркського, о. старотюркським, м. старотюркськім, к. старотюркський

Більше записів