1. Пов’язаний із старосонатними приголосними звуками, що в індоєвропейських мовах історично були дзвінкими придиховими (наприклад, *bh, *dh, *gh) і згодом у різних мовах дали різні відповідності (у праслов’янській мові вони перейшли в приголосні *b, *d, *g, а потім, згідно з першою палаталізацією, у позиції перед голосними переднього ряду змінилися в *p, *š, *ž).
2. Стосовний до групи індоєвропейських мов, у яких старосонатні приголосні збереглися або дали певні, відмінні від слов’янських, рефлекси (наприклад, у давньоіндійській, латинській, грецькій).