Значення
-
(історичне) У Київській Русі та Великому князівстві Литовському — представник вищої знаті, великий землевласник, що займав важливі адміністративні та військові посади; старший дружинник, боярин.
-
(історичне) У Московській державі (XIV–XVII ст.) — придворний чин, вища рангова категорія служилих людей, що займали керівні посади в державному апараті, армії та на місцях.
-
(переносне, заст., книжне) Старий, досвідчений і мудрий чоловік; старець.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. старник, р. старнику, д. старникові, з. старник, о. старником, м. старникові, к. старнику