співвітчизник

Значення

1. Особа, яка народилася або живе в одній країні з іншою особою або групою осіб, має з ними спільну батьківщину.

2. Особа, яка належить до того самого народу, що й інша особа або група осіб, незалежно від місця народження чи проживання.

Правопис та відмінювання

Синоніми & Антоніми

Приклади з художньої літератури

• У цьому сенсі він був цілком химерний, що не могло не випливати з його покрученої, як і, зрештою, в переважної більшості всіх його австрійських співвітчизників, генеалогії. Упродовж останніх чотирьох п’яти століть його предки стільки всього намішали — станово, етнічно, конфесійно, політично, вибухово несумісно — що Карл Йозеф міг з однаковим успіхом вважати себе нащадком баварських броварів анабаптистів, судетських погоничів мулів, тирольських сироварів, збанкрутілих зальцбурзьких лихварів, сопроньських продавців солі, кількох самовбивць банкірів і також самовбивць, але єпископів, а, крім того, інших яскравих постатей, серед яких були і певний пожирач вогню та ножів з Лайбаху, і привселюдно спалена за відьомство зизоока власниця лялькового театру з Тарнова неподалік Кракова, і відомий упорядник сільськогосподарських календарів з Маттерсбурґу, і не менш відома феміністична журналістка, так само зизоока. Одним із найвіддаленіших своїх крил родина Цумбрунненів сягала композитора Букстегуде, іншим — художника Альтдорфера. Але цілком не виключено, що свою першу українську подорож Карл Йозеф здійснив під впливом родинного міту про прадіда, фанатично діяльного надлісничого з Ворохти, згодом службово переведеного до Чортополя. Прадід, як не дивно, теж звався Карл Йозеф. Як не дивно, Карлами— Йозефами звалося взагалі дев’ять десятих усіх чоловіків роду Цумбрунненів. Прадід Карл Йозеф Цумбруннен був записаний до історії австрійського (і чи не світового?) лісівництва золотими літерами як такий, що в середині ХІХ століття засадив шпильковими породами і буком велетенські площі карпатських лисих узвиш. “Тут ніхто вже не пам’ятає про нього, — писав Карл Йозеф, його правнук, у своїх листах, — і будь які мої намагання більше про нього дізнатися закінчуються невдачами. Складається враження, ніби у двадцятому столітті тут справді відбувся жахливий катаклізм, щось наче тектонічний злам, унаслідок якого все, що сталося й існувало раніше, скажімо, перед тридцять дев’ятим роком, провалилося в небуття. Я розмовляв з деякими молодими істориками і вони запевнили мене, що добиватимуться надання прадідового імені одній із катедр тутешньої лісової академії. Однак хіба мені йдеться про це!”.
  — Юрій Андрухович