Значення
-
Внутрішній моральний закон, почуття, яке дозволяє людині оцінювати власні вчинки, думки та бажання з точки зору добра і зла, спонукає до доброчинства та викликає каяття, сором і докори при порушенні моральних норм.
-
(перен.) Символ моральної чистоти, правдивості, відповідальності; втілення морального принципу.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. совість, р. совісті, д. совісті, з. совість, о. совістю, м. совісті, к. совісте
Походження слова (Етимологія)
Совість — це внутрішнє відчуття моральної відповідальності за свої вчинки. Слово походить від старослов’янського ‘съвѣсть’, що означало ‘сумління, свідомість’. Воно утворене з префікса ‘съ-‘ (разом) та основи дієслова ‘вѣдѣти’ (знати), тобто буквально ‘спільне знання’. Це калька з грецького ‘συνείδησις’ (усвідомлення, сумління), яке складається з ‘σύν’ (разом) та ‘εἴδησις’ (знання). У давньоруську мову слово прийшло зі старослов’янської, а в українській набуло форми ‘совість’.
Приклади з художньої літератури
-
— Ліна Костенко