щогла

Хоч і задушений сьогодні знайомий куточок спрутом окружної дороги, хоч і немає вже того дерев’яного двоповерхового будиночка, до якого влітку треба було продиратися крізь хащі бузку (аж лячно було: все здавалося, там хтось причаївся), та лишився «той став повісплений, осінній чорний став», біля якого не раз блукали, та й не одна ще сосна «із ночі виплива, мов щогла»… Бували з Василем у філармонії (любив Бетговена і Баха). Пригадую концерт хору Роберта Шоу із США в Жовтневому палаці — на нас величезне враження справила майстерність і розкутість виконання, широта мистецького діапазону, особливо полонили — на все життя — негритянські спіричуелс. — Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”

«Сосна із ночі випливла, мов щогла,..» Сосна із ночі випливла, мов щогла, грудей торкнулась, як вода — весла і уст — слова. І спогади знесла, мов сонну хвилю. — Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”