самозвучний
[sɑmozʋut͡ʃnɪj] Прикметник
Буква:С
Значення
-
(про звук мови) Такий, що утворюється лише за участю голосових зв’язок, без шуму від перешкоди в ротовій порожнині; голосний.
-
(перен., поет.) Такий, що має власний, самостійний звук; дзвінкий, гучний.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. самозвучний, р. самозвучного, д. самозвучному, з. самозвучного, о. самозвучним, м. самозвучнім