Значення
-
Властивість або стан людини, яка відчуває задоволення від самої себе, своїх дій, переконань або становища, часто з відтінком самозакоханості та необґрунтованої впевненості у власній досконалості.
-
Поведінка або вираз, що свідчать про таку надмірну вдоволеність собою, зазвичай з елементами егоїзму та байдужості до думки оточуючих.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. самовдоволеність, р. самовдоволеності, д. самовдоволеності, з. самовдоволеність, о. самовдоволеністю, м. самовдоволеності, к. самовдоволеносте