Значення
-
Психологічний стан або дія, коли особа змушує себе до чогось, долаючи внутрішній опір, небажання або втому; внутрішнє волеве зусилля.
-
(У філософії та психології) Свідме та цілеспрямоване обмеження власних бажань, пристрастей або свобод задля досягнення певної мети, самовдосконалення або виконання морального обов’язку.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. самопримус, р. самопримусу, д. самопримусові, з. самопримус, о. самопримусом, м. самопримусі, к. самопримусе