1. (у фізиці, хімії) Процес або стан, коли система (наприклад, пара, розчин) досягає максимальної концентрації певної речовини за даних умов, після чого подальше додавання цієї речовини призводить до появи нової фази (наприклад, конденсату, осаду).
2. (у техніці, електроніці) Стан насичення напівпровідникового приладу (наприклад, транзистора), коли подальше збільшення струму керування не призводить до суттєвої зміни вихідного струму або напруги.
3. (переносно, у психології, соціології) Внутрішнє відчуття надмірності, виснажливої повноти від інформації, діяльності або переживань, коли подальше сприйняття стає неможливим а неефективним.