Значення
-
(у фізиці, хімії) Процес або стан, коли система (наприклад, пара, розчин) досягає максимальної концентрації певної речовини за даних умов, після чого подальше додавання цієї речовини призводить до появи нової фази (наприклад, конденсату, осаду).
-
(у техніці, електроніці) Стан насичення напівпровідникового приладу (наприклад, транзистора), коли подальше збільшення струму керування не призводить до суттєвої зміни вихідного струму або напруги.
-
(переносно, у психології, соціології) Внутрішнє відчуття надмірності, виснажливої повноти від інформації, діяльності або переживань, коли подальше сприйняття стає неможливим а неефективним.
Правопис та відмінювання
н. самонасичення, р. самонасичення, д. самонасиченню, з. самонасичення, о. самонасиченням, м. самонасиченні, к. самонасичення