1. Властивість системи, структури або формальної теорії, за якої вона містить механізми для власного розширення, уточнення або створення нових правил і понять без необхідності звернення до зовнішніх джерел.
2. У логіці та математиці — характеристика формальної системи, здатності до визначення або породження власних семантичних елементів (наприклад, істинності власних формул) у межах своєї ж структури.