Значення
-
У Стародавній Греції та Римі — учитель красномовства, професійний оратор, який викладав риторику та писав промови для інших.
-
Людина, яка володіє ораторським мистецтвом, майстер промови; красномовець.
-
Заст. Учений богослов, проповідник у православних духовних школах (академіях) у XVII—XVIII ст.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. ритор, р. ритора, д. риторові, з. ритора, о. ритором, м. риторі, к. риторе
Походження слова (Етимологія)
Слово «ритор» в українській мові позначає інструмент для намотування ниток на навій (частину ткацького верстата). Воно було запозичене з польської мови, де існували форми rytki, retki, retkat. Ці польські слова походять від німецького Rietkamm, яке складається з двох частин: Riet (або Ried), що означає «бердо» (деталь ткацького верстата) і пов’язане зі словом «очерет», та Kamm, що означає «гребінь». Німецьке Riet походить від давньоверхньонімецького (h)riot, спорідненого з давньоанглійським hreod та тохарським kru. Своєю чергою, ці слова пов’язані з литовським krutėti («ворушитися»). Друга частина, Kamm, походить від середньоверхньонімецького kam та давньоверхньонімецького kamb, що споріднені з латиським zuobs («зуб»), литовським žambis («соха»), грецьким γόμφος («кілочок») та праслов’янським *zǫbъ, від якого походить українське «зуб».