1. (заст.) Жіноче ім’я, що походить від назви косметичного засобу “рум’яна” або від прикметника “рум’яний”.
2. (діал., рідк.) Те саме, що рум’янець — червонуватий колір обличчя, особливо щік.
рум’яна
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Умерла залюбки… Рум’яна, повна, білолиця, Хто гляне, то лизне губки; Тепер з тебе яка утіха? Ніхто не гляне і для сміха, Навік тепер пропала ти!
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 2:
Маруся, як тiльки почула про старостiв, то що було у руках, усе попускала i не стямиться, що й робити; тiльки дивиться на матiр, а очицi як жар, так i горять; а сама була рум’яна, а то почервонiла, як калина. От мерщiй пхнула її у кiмнату i стала її убирати у нову плахту i усе, що треба, по-дiвчачи.
— Самчук Улас, “Марія”
Частина мови: прикментик (True) |