рубака

1. Власна назва українського роду, що походить від прізвиська або професії предка.

2. Заст. Той, хто рубає (дерево, камінь тощо); тесляр, каменяр.

3. Заст. Майстерний, досвідчений у бою воїн, що вміло володіє холодною зброєю (списом, шаблею, сокирою).

4. Заст. Людина, схильна до рішучих, жорстких дій; різник.

Приклади:

Приклад 1:
Латин старий був не рубака І воюватись не любив. Од слова «смерть» він, неборака, Був без душі і мов не жив.
— Самчук Улас, “Марія”