розстріл

Приклад 1:
— щасливо вибравшись ще перед голодом із села, виводити свій рід, — ця думка вибрунькувапа в ньому тоді, коли йому довелося на деякий час всотатися до того частково зросійщеного, частково й зовсім російського, войовничо ворожого до всього українського певного міщанського середовища, що, попри навколишні примусові рівність і братерство, тоді копи генеральші чи й просто шляхетні вихованки дореволюційних вищих учбових закладів щасливі були працювати прибиральницями, — дружина професора Байбаченка, випускниця Бестужевських курсів, роками чистила убиральні, аби вивести сина в люди, — чи в ліпшому випадку — не розстріл же і не Соловки чи Магадан! — наймичками у пролетарських нових вельмож, — стінопробивно марило аристократичним походженням, — століттями насурмлені вищі якості блакитної крови, попри революцію, особливо цупко сиділи в головах тих, з кого тоді складалося Халявине оточення, — яке й його, тоді ще зовсім зеленого, м’якого й податливого Халяву, підхопило на своє колесо, — а на яких лише колесах не обертається людство!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Потім він сидів на гарматні, куди його саджали так, як колись давно саджали запорожців на палю… Його водили на розстріл, інсценізуючи той розстріл… Йому плювали в лице… Набивали «біфштекси» на стегнах, що на мові «заплічних діл майстрів» називалося «робити шимпанзе»… Його били залізним паліччям… Слідчі й різні оперативники проходили перед ним безкінечною черідкою, й він навіть не знав, як кого на ймення, лише розрізняв їх по ступені жорстокості та геніальності в сатанинській винахідливості витончених тортур. Він не знав їхніх імен і навіть не пам’ятав їхніх облич, як слід.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”