розпусник

1. Людина, яка веде розпусне, аморальне життя, віддається задоволенню плоті; розтлінник, розпутник.

2. (переносне значення) Той, хто схильний до надмірних насолод, марнотратства та легковажного способу життя.

Приклади:

Приклад 1:
Хабаль — розпусник, гульвіса, волоцюга, любовник. Халасувати — їсти поспішаючи, давлячись («халасував, аж йому очі вилазили»).
— Зеров Микола, “Камена”

Приклад 2:
Я їй, звичайно, не повiрила, бо знала, що вона просто їде до свого любовника — вiн, здається, тайний розпусник. Вона трохи збентежилась, але потiм зупинила мене бiля вечiрньої вiтрини й тихо, на вухо, запропонувала поїхати з нею.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”