1. (про поверхню) Такий, що має опуклість, випуклість; вигнутий назовні.
2. (перен., розм.) Набряклий, спухлий, обличчя або його частини.
розпуклий
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: прикментик () |
Древослів
Словник Української Мови
Словник Української Мови
Буква
1. (про поверхню) Такий, що має опуклість, випуклість; вигнутий назовні.
2. (перен., розм.) Набряклий, спухлий, обличчя або його частини.
Відсутні