розплетений

Приклад 1:
ВИР ПОГЛИНАЄ це така ясна днина коли багато срібла і таке воно легеньке що вітерець його перебирає в тій днині десь є одне місце начебто вир… синя бабка над ним стрілою летить а червона жариною тане… вир розплетений їх поглинає я теж мав багато друзів та нікого з них вже немає… 109 літній сон розтає у млі сонце колючими скельцями засипає покинуту хату печери під акаціями ще більше темніють щось примарне біліє в їхній глибині найден каже що то печериці але я ніколи не бачив аби хто наближався до них літній сон розтає у млі… є місце фіалок що про нього мало хто знає Бог квітне серед розлогих лугів на пагорбі у гайку що розрісся а квітне тоді коли ще ані листя ані трави а довкола пагорба тільки весняна повенева вода як фіолетовий сон як безмір краси що ось-ось нарине всіма потоками барв оздоблюючи зелені луги… 110 КУПА МОВЧАННЯ Дружині напевне ту жінку я зустрічав колись… але вчора з’явившись несподівано хоча я й чекав… вона висипала на мій письмовий стіл цілу купу океанських черепашок чи справді ми були колись знайомими і вона запам’ятала мою небайдужість до збирання камінців равликів крилець жуків та метеликів що я їх знаходив біля стежки під осінь але ж це було так давно… час не обминув мене і її також і коли вона вже пішла то здалося мені що в тиші поряд з купою черепашок тужно засвітилася купа мовчання наповнена словами які ми не сказали один одному і вже ніколи не скажемо… 1 1 1 МАШИНА Дружині ось машина з міріадів деталей і частин дальної форми призначення яких мені невідоме вважається що я здичавів хоча насправді віддавна волію перебувати в полі поетичних марень які і я цього не заперечую є інструкціями чітко записаними в моїй підсвідомості і все б нічого… якби не добра мила жінка яка простягає мені руку і мов сліпця веде салоном машини вона хоче мене врятувати… як тільки я починаю вириватися борсатись із мене виходить болото з ряскою машина починає грузнути і врешті тоне… — що ти наробив? — скрикує жінка — нічого я просто живий я ще верба і очерет над водою я знаю про кущ калини він так заховався заплівся хмелем що ніяким убійникам його не знайти не гаймо часу… ти ж чуєш як на обрії здригається земля знову якась машина для того щоб врятувати мене як колись врятували тебе… 112 БЛІДЕ ЛИЦЕ гук спогадів блідий на тлі розпашілого вечора інколи він проміниться як вино в недопитих чарках чому ж ми всі замокли?
— Тютюнник Григорій, “Вир”