розкуйовдженість

1. Властивість за значенням прикметника “розкуйовджений”; стан, коли щось (зазвичай волосся) є розкуйовдженим, розпатланим, неохайним, збитим у ковтуни.

2. Переносно — стан розгубленості, розхристаності, незібраності (про думки, почуття, організацію справ тощо).

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |