Приклад 1:
Цуцу Мавропуле, розхристаний животань з головою казкового велетня і зубами людожера, вогнековтач і невизна ний академік, раптом почав захлинатися власною мовою, слова полізли назад у його розверзлу пельку, якась незнана сила здавила йому горло, він побагрянів і зсудомився, і хтось інший, цілком іншим голосом, писклявим та скреготливим, заговорив з нього, з його черева: — Слухайте мене всі! Я — дух Бахафу і мені двадцять дві з половиною тисячі років.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Вiн мав трохи розхристаний вигляд, i його червоне обличчя уїдливо пiдкреслювало, що вiн допiру провiв декiлька годин з веселою компанiєю в купе, що праворуч, i не без участи виноградного чи якогось там iншого вина. Криленко тiльки тепер догадався, де був цей спутник, i, зиркнувши на його осадкувату фiгуру, на його пiдсмаленi очi та парикмахерський продiл, подумав, що йому, Криленковi, усмiхається перспектива дещо узнати про Сердюка i головне — розвiяти сон.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
Приклад 3:
Вiн приїхав, як завжди, розхристаний та неуважний i, недовго гадаючи, забiг по дорозi до «буфету найкращих фiалок I. Л. Карасика»: Дмитрiй в своєму листi (лист давно вже загублено) якось згадував це до певної мiри рiдне йому по звукозбiгу прiзвище. — Так от що, дорогий джентльмене, — сказав вiн, чемно скидаючи панаму, — менi потрiбна адреса моїх друзiв.
— Невідомий автор, “192 Val Dshniepi Mikola Khvil Ovii”
