Приклад 1:
— i, фокусницьким, чи то офiцiантським, елегантним жестом вихопивши з кише‑нi рацiю, кликав, замiсть запотребованого боса, полi‑цiю, ну, таке й у Совдепiї б сталося, — Розi заскиглила в трубку, що Марк уже виїхав — в аеропорт, їй назуст‑рiч, — за шкляними дверима, в жовтяво пiдсвiченiй тьмi, знову закосив дощ, пошкандибала до багажних конвейєрiв — забрати валiзки, ясно вже, що ночувати доведеться в Вашiнгтонi, маленький носильник з ямкуватим, мов з iншого обличчя перенесеним носом, iно глипнувши на її квитанцiї, радiсно сповiстив, що вони встигли перекинути багаж iз бостонського рейсу на дiдьчого кукурузника — дуже хапалися, мем, усього десять хвилин мали, але — встигли, Богу дякувати, don’t worry, ma’am, — стояв, розпромiнений своїм звершенням, i чекав на похвалу, аж шкода було його розчаровувати: значить, багаж вiдправили, а мене нi? I стою я в аеропорту Dulles, у городi Вашiнгтонi, на пiвнiчноамериканському континентi, на планетi Земля, через праве плече дамська сумочка, в лiвiй руцi течка з комп’ютером, анi зубної щiтки, нi пари бiлизни, летить зараз десь над Атлантикою чоловiк, задля якого я все це затiяла, i ось це й є — єдина моя адреса: трохи прийшовши до тями, викуривши двi цигарки, перештампувала квиток — на Кеннедi: хай уже, раз таке дiло, Марк завтра зустрiчає там нас обох — нарiз‑но, якось уже здибаємось; потелефонувала вашiнгтон‑ським знайомим, що вiддавна кликали її в гостi, хоч, мабуть‑таки, не опiвночi, — драстуйте вам, оце ж я тут, у Dulles, дайте води напитися, бо так їсти хочу, що переночувати нiде, — от уже справдi, дослiвно; iз записаною на клаптику паперу адресою — it’s fifteen minutes drive, we’re waiting for you, уфф, спасибi, не без добрих людей свiт, — вiдчуваючи на вустах, од перевтоми, невiдлiпну посмiшку розумово вiдсталої дитини, потрюхикала на стоянку таксi, але й це ще був не кiнець: за кермом трапився маленький пакистанець, в чиїй твердiй, розкотистiй тарабарщинi не вiдразу вгадувалась англiйська, — смiливо рушивши в нiч, десь акурат на п’ятнадцятiй хвилинi вiн повернув до неї голову в тьмi автосалону, повiльно, як на шарнiрах, свiтло зустрiчних лiхтарень напливало й вiдринало, тiнями величезних невидимих риб, червоне табло лiчильника мерехтiло, мов кардiограма в покинутiй лiкарями операцiйнiй, — i спитав, чи знає вона дорогу, — перепрошую, але дорогу належиться знати таксистовi, нi?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 2:
Але дехто із земляків одразу ж наїжився, почав їх розчаровувати, хапливо їх застерігати й старанно лаяти мене та взагалі все «любчен-ківське кодло (+ Панас Л-ко)». Це їх трохи збило з пантелику, одначе не розхолодило.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”
