Словник Української Мови
Буква
1. Стосовний до роду як низки поколінь, що походять від одного предка, або до родової спільноти; такий, що належить до певного роду.
2. Стосовний до роду як суспільного класу або стану за феодалізму (наприклад, родова аристократія, родова знать).
3. Стосовний до родовіддя, народження дитини (наприклад, родова діяльність, родова пам’ять).
4. У граматиці: такий, що виражає належність до граматичного роду або стосується цієї категорії (наприклад, родовий відмінок, родова форма прикметника).
Приклад 1:
Так, Сковорода виправляє в іменниках жіночого роду в місцевому відмінку однини и на t (наприклад, замість по земли пише по землі, в пустыни— в пустині, на яблони — на яблоні), замінює закінчення іменників у множині з и на ы (вітри на вѣтрьі), ближчу до живої мови фор· му синов на церковнослов’янську сыны (родовий відмінок множини) і т. п. У радянському мовознавстві встановилася думка, що твори Сковороди написані староукраїнською книжною мовою другої половини XVIII ст., коли остання поступово вже виходила з ужитку. Його мова багато в чому відмінна від староукраїнської літературної мови часу її розквіту, але зберігає її головну прикмету, яка полягає в поєднанні традиційної старослов’янської стихії з живою народною мовою.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
На чолі ному стояв номарх, колишній родовий старійшина, а тепер, з появою держави, місцевий царьок, який був головним адміністратором, очолював номове ополчення, виступав у ролі верховного жерця номового культу, керував іригаційним будівництвом. Номи постійно конфліктували між собою.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”