Приклад 1:
Приходилось у чужих людей косити, хліб заробляти, спини не розгинаючи, спочивку не знаючи… Оже як не працювала Мотря з Остапом та з Оришкою – старою своєю матір’ю, а все бідно жили. Іноді зимою ні з чого було й галушок зварити,- при-ходилось сухим хлібом давитись… Остап – спершу був повеселів: такий балакучий, такий щирий,- Мотрю жалує, коло тещі ласкавий; а далі – все хмурнішав та й хмурнішав.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 2:
рими висіла або стояла по боках здоровенна червона або блакитна дошка з золотою наковкою або з гарним малюнком усякої всячини – машинерії, окулярів, хліба, ковбас, свинячих окост; чи дзеркальними, у чоловічий зріст, вікнами, з котрих визирали на улицю до ладу розставлені різні золоті й срібні виробки, пістрі-, ли всякими кольорами ситці, шовкові саєти блищали, м’які оксамити сизіли, червоніли, ціле море роблених квіток, як живі, вабили носа понюхати… По улиці, з одного й з другого боку, снували лавами люди; по середині, битій каменем, гуркотали карети, коляси, фаетони, деренчали звожчицькі дрожки… І Заробітчани проходили мимо магазина з дитячими цяцьками. – Дядьку Остапе!
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 3:
Хто б і неписьменний був, так, дивлячись тілько на ті шаблі, на ті панцирі, бунчуки і всякі клейноди, перемішані з кістками, з Адамовими главами, що повироблю-вано горорізьбою з міді да з каменю понад тими надгробками, хто б, кажу, був і неписьменний, так і той би догадавсь, против чого то воно так викомпоновано: усяке багатство, усяка слава – усе воно суєта суєт; і шабля, й булава з бунчуком, і горностайова кирея поляжуть колись поруч із мертвими кістками. Отже й Шрам, розглядуючи ту горорізьбу да читаючи епітафії, засмутився душею да й каже: – Колико-то гробів, а всі ж то тії люде жили на світі, і всі пішли на суд перед бога!
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”