Словник Української Мови
Буква
1. Довга смуга шкіри, тканини, іншого матеріалу, призначена для стягування, закріплення чогось, носіння чого-небудь або як пристрій для передачі руху в механізмах.
2. Частина кінської збруї — довга шкіряна смуга, що йде від сідла через круп коня і стримує сідло від зсуву вперед.
3. Розм. Пристрій для покарання, биття у вигляді довгої шкіряної смуги; батіг.
Приклад 1:
Набійниці були добре приладовані проти дощу й роси, та й до щедрого полювання, — насаджувані на ремінь по чотири й по п’ять, вони вміщали велику кількість набоїв. А як все вже було пороблено і прилаштовано до ви-маршу хоч зараз, старий Сірко подивився з-під долоні через падь та: — А катни-но, Грицю, он туди… — махнув рукою ген на той бік під синю сопку.
— Невідомий автор, “012 Bagrianii Ivan Tigrolovi”
Приклад 2:
Але тоді краще завіситись, не побачивши дверей Кааби — цей ремінь витримає його тіло — доктор Леонардо випустив ремінь з пальців і став оглядатися навколо, роздивляючись на вікодавні дуби. Пояс упав коло нього на траву.
— Невідомий автор, “146 Yogansen Mayk Podorozh Uchenogo Doktora Leonardo I Yogo Maybutnoyi Kokhanky Prekrasnoyi Alchesty U Slobozhansku Shveytsariyu”