1. (у математиці, логіці, програмуванні) Спосіб, при якому об’єкт, процес або функція частково визначається або створюється через самого себе, тобто застосовує той самий принцип або алгоритм до більш простих або дрібніших частин власної структури.
2. (у лінгвістиці) Про властивість мовних правил або структур застосовуватися до результатів власного попереднього застосування, що дозволяє створювати потенційно нескінченні конструкції.